Текст радіодиктанту національної єдності 2024 року під назвою “Магія голосу”, написаний Оксаною Забужко, що відбувся 25 жовтня, оприлюднений. Читав його поет і військовий Павло Вишебаба.

Основні моменти з тексту:

• Структура та емоційний настрій: Текст розпочинається з відомого “брехунця”, який сигналізує про початок нового дня. Цей момент створює відчуття єдності серед дітей і дорослих, які збираються до школи та на роботу, об’єднані магічним звучанням голосу з радіо.
• Сила людського голосу: Особливу увагу приділено здатності людського голосу викликати емоції і закохувати в себе навіть без фізичного контакту. Приклади з фольклору та історії української музики підкреслюють важливість голосу в культурній пам’яті.
• Історичні рефлексії: Оксана Забужко згадує про епоху 1960-1980-х років, коли патріотизм виражався через футбольні коментарі. Голоси коментаторів створювали відчуття єдності, а їхні інтонації приносили відчуття солідарності з “своїми”.
• Сучасність та зміни: Попри технологічні зміни, Україна продовжує звучати в ефірі, а її голос ніколи не буде заглушено. Це свідчить про незмінність культурної ідентичності українців.

Перевірте текст свого радіодиктанту самостійно:

“Магія голосу”

Спочатку був “брехунець”. З нього починався день: клац! — і пронизливе рокотання перших тактів “Реве та стогне…”, а за ним примусово-бадьоре “Говорить Київ!” давали знак, що з-під теплої ковдри хоч-не-хоч пора вилізати.

Діти люблять чутися в гурті. Було приємно думати, що цієї миті по країні мільйони дітей так само збираються до школи, а їхні тати-мами — на працю, і всіх нас об’єднує голос із радіо. Людський голос — то взагалі матерія магічна, в нього можна закохатись, навіть не бачивши носія. “Оксано, Оксано, я чую твій голос, то вітер мені з України приніс”, — під це танґо й досі танцюють на весіллях, не підозрюючи, що це фольклор засланчий, гулагівський — не до коханої дівчини звернений, а до легендарної співачки Оксани Петрусенко, чий спів у сталінські роки Всесоюзне радіо доносило і в сибірську пущу.

А в 1960-1980-ті, коли єдиною дозволеною формою патріотизму було вболівання за київське “Динамо”, Україна була закохана в голоси футбольних коментаторів. Їх упізнавали з півслова, в їхніх модуляціях ловили, мов ковток свіжого повітря, солідарність зі “своїми” і обурення привілеями москвичів, котрим безсоромно підсуджували судді у вирішальних матчах. Аж дивно, яке багатство сенсів здатен виражати людський голос самою лиш інтонацією!

Згодом телевізор притупив нам на те слух.

Та, попри всі зміни технологій, от уже сто років Україна звучить в ефірі планети власним голосом. І нашого голосу більше нікому й ніколи не вимкнути й не заглушити.

Ви вже перевірили? Впевнені, що у вас добре вийшло!

Отже, написання радіодиктанту стало важливим кроком у єднанні українців навколо мови та культури, об’єднуючи людей різного віку та професій. Бажаємо всім подальших успіхів у справах та починаннях, нехай всі ваші задуми здійсняться!