Історія успіху українки Юлії Маярчук, яка більше 25 років живе в Італії, не нагадує казку про Попелюшку та добрих фей. Вона емігрантка з перших хвиль міграції в Європу. Вона сама себе зробила і стала в Італії зіркою. Муза відомого режисера еротичного кіно Тінто Брасса, популярна акторка, мама двох дочок, красуня і головне – патріотка України. І саме це тішить більш за все, тому що росіяни в своїх медіа намагалися зробити її своєю. “Она наша, роділась в совєтском Ніколаєвє”. Але українка з перших днів повномасштабного вторгення обрала чітку проукраїнську позицію. Вона навіть винайняла вчительку української мови, щоб вже не на російській спілкуватися із рідними – мамою, сестрами, що мешкають в Україні.

Зараз мільйони українців втекли від війни в Європу, а ви, я так розумію, багато років тому поїхали в Італію, втікаючи від бідності?
   Мені було 19 років. Я була молода дівчина. Мені хотілось емоцій. Я хотіла заробляти, бути незалежною жінкою. Працювала як бармен, як офіціантка, як фотомодель. Я познайомилась з моїм чоловіком. І моя любовь мене повністю затягла. Мене нічого в Україні тоді не тримало. Тому я захотіла побудувати своє життя тут.

Я читала, що із відомим режисером Тінто Брассом ви познайомилися якраз у кафе, коли працювали офіціанткою. І він в вас закохався. Так, принаймні, він розповідав у інтерв’ю.
Ні, все було не так (сміється). Він завжди любив вигадувати щось таке незвичайне. В мене вже був досвід телеведучої, мої фото вже були в агенства, яке мене пропонувало на проби у його фільм («Сладкий сон. Интимные записки»). Я робила фото напівоголеною. Зараз це всюди в інстаграм та інших мережах, а тоді це не було так розповсюджено. В мене завжди була хороша фігура, в мене не було комплексів. І я була дуже активною. Я заходила в агенство і казала: “таку, як я, ви не знайдете більше”. Зараз, напевно, я б не змогла так робити. Але я була молода та смілива. В той час в Італії було дуже мало людей з України. Тому я здавалась італійцям екзотичною.

Ви вже тоді достатньо володіли італійською мовою, щоб зніматися у кіно та працювати ведучою?
Я думаю, що вже після трьох місяців я розмовляла. Кохання – це великий вчитель. Коли ти любиш, ти хочеш розмовляти. Ти хочеш, щоб він тебе зрозумів. Так, звісно, я не розмовляла досконало, але це була така ізюминка.

Після співпраці із Тінто Брасом відразу почалися інші пропозиції?
Так, він приніс мені популярность. Карьера почала розвиватися дуже добре. Наприклад, через 2-3 місяця мене взяли на роль в телесеріалі, який йшов 7 років. Потім я відразу пішла працювати у театр.

Ви вважаєте, що ваш секрет успіху у екзотичній зовнішності?
Може, тому що я цього дуже хотіла. У дитинстві я завжди робила спектаклі, але я не вірила, що можливо стати акторкою без будь якої допомоги. Але в Італії я чомусь повірила, що я сподобаюсь. І крім того, я була дуже серьйозна. Я дуже добре вчила тексти, я поводила себе професійно. І тому такий підхід серьйозний у молодої дівчинки, він приваблював. Це мені допомогло.

Можете дати поради українцям, які зараз приїхали в Італію. Як їм краще інтегруватися, якщо вони збираються тут залишатися?
Намагайтеся розмовляти. Дивіться фільми італійською, мультіки, спілкуйтеся з італійцями. Вони дуже легкі, дуже відкриті. Особливо зараз. Вони хочуть допомагати. Потрібно знайти контакт із ними. Я майже нічого не знала, коли почала працювати. Але я слухала, розуміла команди, запам’ятовувала, колеги мені підказували. Треба також трошки віддалитися від української спільноти. Так, наша спільнота дуже сильна, настільки, що ти відчуваєшь себе чужим. Але це чуже тобі допоможе потім стати своїм. Є багато місць, де можна знайти спілкування – спортзал, бар та інше. Головне, що ми всі зараз в країні Італії, яка хоче допомогти. Люди тут дуже хороші. Якщо ти не хочешь, щоб тобі допомогали, ти залишишся у своєму колі. Дуже багато людей, яі приїзжають в талію, залишаються в Україні ментально.

Як ваш чоловік ставився до вашої роботи?
Ми 27 років разом, він з повагою ставився. Не було ревнощів. Ми обговорювали всі мої ролі. Мабуть, самим нелегким вибором був Тінто Брасс. Але Крістьяно завжди поважав мене та довіряв.

Але я читала в пресі про інші романи…. Наприклад, із Джеральдом Батлером. Ну, це папарацци. Я була на міжнародному фестівалі, який відбувався на острові Іскья. І там був Джералд Батлер. Ми
познайомились, поскільки я вільно розмовляю англійською мовою, ми з ним легко спілкувалися. Так, він звісно красивий чоловік. Легка людина, симпатична. Були почуття як між людьми, яким легко один з одним спілкуватися. Ми одного разу були на вечері, але …з нами був мій чоловік. Так що ніяких романів не було..

Розкажіть про вашу роботу на майданчику разом із Уільямом Дефо.
Це був фільм «Казки стриптиз-клубу». Їм потрібно було, щоб дівчата з цього клубу робили щось незвичайне. Я попросила мого знайомого ілюзіоніста Лука Вольпе навчити мене якимось трюкам. Він мене навчив. Я у танці показала фокуси, і це дуже сподобалось режисеру Абелю Феррара. Уільям Дефо – великий актор. Мене вразило, що він ще й співав в цьому фільмі. Він меня здавався легкою та чудововю людино. Це був дуже приємний досвід.

Чи були у вас пропозиції з України?
Мені писали, але якось не сталося. Ал мені це було б дуже приємно. До речі, ви трохи схожі на першу леді. Можливо , одного разу будуть знімати фільм про війну, і ви могли б зіграти Олену Зеленську….Для мене це було б великою честью. Взагалі, якщо б говорити про Зеленського, то я бачу велике серце, велику душу, велику силу. Ось часто люди питають, хто твій герой. Вот він – мій герой.

Ви завжди відчували себе українкою?
Раніше я була українкою, але це не було так важливо. Це не було так боляче. Для мене до вторгення все було нібито немає різниці. Якщо хтось мене називав росіянкою – ну, нічого страшного. Я знаю, що таке російське життя – я три роки прожила в Архангельскої області.
Мій тато був вчителем, і він поїхав працювати туди. Але зараз неможливо бути десь посередині. Я – українка на 100 відсотків. Ну, добре, може чуть трошки ще й італійка. Тому що дуже довго живу в Італії.

Як ваше життя змінилося із вторгенням?
Я не можу більше нормально спати. В мене день починається з того, що я бачу новини з України, і кінчається тим, що я бачу новини з України. Я хочу розуміти, що відбувається. Кожного разу дивлюся новини із надією. Може, вже наша перемога? Може, вже путін вмер? З перших днів я намагалася робити, що можливо. Зараз я допомагаю своїми грошима кожного місяця. Крім того готується спектакль у італійскьго відомого продюсера про різні стороні війни – для українців, росіян, палестинців та ізраїльтян. Я буду розповідати українську сторону, буду доносити свій погляд на війну, про те, я люди страждають. Сподіваюсь, що цим спектаклем ми зможемо розповісти людям, що війна триває, що війна – це жахливо. Тому що люди тут втомилися, для них це далеко. В основному італійці хочуть веселитися, хочуть легкості. Не то що вони за росію, але вони за мир. А я кажу: ну який мир? Мир може бути тільки правильним. Україна повинна виграти цю війну і отримати репарації.

Що ви зробите, коли Україна переможе?
Я відраз поїду до моєї мами. Я була в неї 5 місяців тому. Але я хочу поїхати в Україну із моїми дітьми. Знаєте, в мене сумнівів немає, що війна завершиться нашої перемогою. Я не думала, що українці -така сильна нація. Зараз я це розумію. І весь світ розуміє. Світ рядом з Україною. Це трапилося з нашою країною, але нас це робить ще сильнішою. Я вірю в наше яскраве майбутне. Дуже, дуже яскраве.